Вправи для успішної адаптації пятикласників.

Вправи для успішної адаптації пятикласників.

1. Вправа «Я хочу щоб мене так звали!».

Для того щоб краще познайомитися з п’ятикласниками, я і діти мого класу розпочали працювати над формуванням колективного портфоліо. Спершу я провела малюнкове тестування, для того щоб дізнатися, як учні хочуть, щоб їх називали оточуючі. Тому пропоную , як результат тестування, прочитати про свою дитину. ( Класний керівник роздає малюнкові анкети дітей).

2. Вправа «Моя мрія» .

Не знаючи мрій дітей, не можливо далі планувати роботу. Наступним моїм кроком було дізнатися, про що мріють наші діти . Для цього учні заповнили малюнки своїх мрій під парусами пароплава, який дасть повний вперед для здійснення їх бажань.

3. ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ «РОЗПОВІДЬ ПРО ДРУГА»

Учитель пропонує кожному учню вибрати кого-небудь із своїх друзів-однокласників і розповісти про нього, не називаючи імені.

Для того щоб розповідь учнів була лаконічнішою, учитель може запропонувати учням план.

Орієнтовний план розповіді:

1. Чому ти потоваришував саме з цією людиною?

2. Яка риса характеру твого друга тобі подобається найбільше?

3. Яка пора року є найулюбленішою для твого друга?

4. Чим захоплюється твій друг?

5. Який костюм твій друг надів би охочіше: спортивний, джинсовий, буденний (шкільний), святковий, театральний?

6. З якою рослиною асоціюється у тебе образ твого друга?

7. Які кольори подобаються твоєму другові?

8. Як ставляться до твого друга ваші однокласники? Та ін..

Після розповіді учні мають угадати ім'я свого однокласника чи однокласниці.

4 .Вправа «Сонечко».

Мета: розвиток вмінь правильно висловлювати власні думки, налаштування на позитивну співпрацю з однокласниками, формування позитивного «Я» образу.

Діти стають в коло. В руках у психолога виготовлене з цупкого паперу «сонечко». Він передає його по колу сусідові ліворуч. Повідомляє учням, що коли він плесне в долоні, то в кого це сонечко буде, виходить в центр кола . Ця дитина стає «сонечком», яке зігріває клас і якому всі діти по черзі мають сказати приємні слова та побажання. Коли всі діти висловляться, учень стає назад в коло. Гра триває доти, поки кожен учасник не побуває в ролі «сонечка».

5. Дослідження самооцінки учнів.

Визначте рівень задоволеності собою, відмітивши його на шкалі.

0 100

6 .Вправа „Мій портрет у промінчиках сонця”

Інструкція. Намалюйте сонечко. Напишіть в ньому своє ім’я, або намалюйте свій портрет. На кожному промінчику напишіть, що ви вмієте робити найкраще, або, яку гарну рису ви маєте, наприклад:

- я вмію гарно грати у футбол

- я – надійна

Обговорення

Чи складно було виконувати завдання?

Що ти відчуваєш?

Обробка результатів дослідження самооцінки.

7.Вправа «Поділися почуттям»

Наш досвід показує, що переважна більшість п'ятикласників відчувають різні труднощі, пережиті в період адаптації до навчання в середній ланці.
А з якими труднощами довелося зустрітися Вашій дитині в 5 класі? Можливо, деякі з них Ви відчули ще на початку навчального року, а деякі, можливо, залишилися нерозв'язаними й досі. Отже, як змінилася ваша дитина, що нового з'явилося в навчанні п'ятикласника?
Батьки по черзі передають один одному «сердечко» - символ одкровення і говорять про труднощі своєї дитини.

8. Вправа «Відкритий лист батькам»
Кожен батько отримує «відкритий лист» своєї дитини. Його прочитання здійснюється під легку інструментальну музику.
Принцип технології «відкритого листа» в чомусь схожий з методикою незакінчених речень. Полягає він у тому, що дитині пропонується дописати розпочаті пропозиції за своїм передбачення, так, як йому хочеться, відбивши найголовніше в цьому листі, адресованому батькам.

9. Інтерактивна гра «Проблеми вирішуємо разом»

Всі присутні діляться на 3 групи і на ватмані пишуть поради:

1 група-батькам, 2-дітям, 3-вчителям. Далі один представник від групи зачитує поради.

Батькам, вчителям-предметникам, класному керівнику вручаються пам'ятки.

БЕСІДА

Учитель роздає учням аркуші, на яких надруковано «Золоті правила спілкування».

Учитель пропонує учням прочитати правила, а потім прокоментувати кожне.

«Золоті правила спілкування»

1. Стався до справ своїх товаришів так само відповідально й уважно, як до власних.

2. Зберігай чужі таємниці й не вибалакуй своїх секретів.

3. НЕ читай без дозволу чужих листів, не підслуховуй розмов і ніколи не втручайся в те, що тебе не стосується.

4. Не говори про людину погано за її спиною: їй обов'язково перекажуть. Тим більше – не пліткуй про своїх друзів і знайомих.

5. Частіше цікався успіхами та захопленнями своїх друзів.

6. Ніколи не глузуй із чужих помилок – кожний може помилитися.

7. Коли в компанії розповідають анекдот, який ти вже не раз чув, не перепиняй оповідача: можливо, хтось чує цей анекдот уперше.

8. Не намагайся постійно переключати на себе увагу всіх у компанії.

9. Не встрявай у суперечки через дрібниці.

10. Не приховуй і доречно та ненав'язливо демонструй те, що вмієш робити краще за інших. Тобою пишатимуться, якщо ти покажеш надзвичайний танок на дискотеці! Але не глузуй із тих, у кого виходить гірше або зовсім не виходить.

11. Намагайся захопити друзів тим, що цікавіше й важливе для тебе. Добре знаєш англійську? Переклади для друзів пісні ваших улюблених музичних гуртів.

12. Ніколи не зганяй на друзях свій настрій! Вони не винні у твоїх проблемах.                                       Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. І, навіть, тоді, коли ми не помічаємо, наші діти спостерігають за нами і вчаться бути такими, як ми.

Коли ти думав, що я не дивлюсь...

(Автор невідомий)

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я побачив, що ти повісив мій перший малюнок на стіну, i я захотів намалювати ще один.

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я побачив, що ти годуеш бездомного котика, i я подумав, що добре піклуватися про тварин.

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я побачив, що ти печеш мій улюблений пиpiг, i я зрозумів, що навіть мале може бути особливим.

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я чув як ти молився, i я пoвipив в те, що існує Бог, з яким можна поговорити будь-коли.

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я відчув, як ти поцілував мене перед сном, i я відчув себе коханим.

Коли ти думав що я не дивлюсь, я побачив, як сльози капали з твоїх очей, i я зрозумів, що іноді буває боляче, й це нормально – плакати.

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я побачив, що тебе турбує мое життя, i я захотів стати тим, ким маю стати.

Коли ти думав, що я не дивлюсь, я дивився … та захотів подякувати Toбi за все те, що ти робив, коли думав, що я не дивлюс

Адаптація п'ятикласників

Адаптація п`ятикласників до навчання

у закладі загальної середньої освіти

Учень – це не посудина, яку потрібно заповнити,

учень – смолоскип, який треба запалити.

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг закладу освіти, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі

Перехід із молодшої ланки до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній ланці відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної ланки. І як результат – завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації здобувачів освіти.

Здається, тільки-но діти і батьки адаптувалися в початковій ланці закладу освіти, як необхідно переходити до п’ятого класу, до середньої ланки. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога. Відвідування уроків у 5-му класі показало що, п’ятикласникам у школі цікаво: вони прагнуть бути активними, розумними, вони хочуть щоб їх побачив, оцінив новий учитель і помітив у них усе найкраще.  

Але ж і ми, вчителі, також проходимо період адаптації: нам потрібно запам’ятати нових учнів, вивчити їхні особливості, переключитися на роботу з п’ятикласниками, враховуючи основні психологічні особливості дітей цього віку. І чим швидше ми, вчителі, і учні знайдемо ті спільні шляхи, тим швидше пройде адаптація в учнів 5-го класу. А це:

– вміння вчителя ставити посильні вимоги зі свого предмета;

– уміння класного керівника згуртувати колектив, сформувати культуру поведінки й навички спілкування;

– уміння учнів реально оцінювати свої можливості.

Більшість дітей переживає перехід у основну ланку закладу освіти як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій ланці на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими.

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне – самого підлітка.

Забезпечення наступності є однією з основних умов успішної адаптації молодших школярів до навчання в основній школі та важливою передумовою успішного навчання у 5-му класі. Для розв’язання проблем наступності в навчально-виховному процесі, особливо в період адаптації молодших школярів до нових умов навчання у 5-му класі, адміністрації, учителям, батькам необхідно:

–         ураховувати індивідуальні та психологічні особливості 10-11-річних школярів;

–         постійно спиратись на попередні знання, уміння та навички і на основі зазначеного забезпечувати їх удосконалення, осмислення вже на новому, вищому рівні;

–         здійснювати обов’язкову підготовку здобувачів освіти до засвоєння нових навчальних компетентностей;

–         забезпечити систему взаємозв’язків у змісті, формах і методах педагогічного процесу, оптимальне співвідношення та зв’язок між окремими етапами навчального процесу;

–         створювати освітньо-дидактичні ситуації, в яких дитина почувала б себе невимушено, комфортно, не боялась розкривати світ власних емоцій;

–         забезпечити систему оптимальних вимог до знань і поведінки учнів, їхніх моральних якостей, форм і методів роботи з ними на всіх етапах навчання;

–         упроваджувати засоби стимулювання та заохочення дітей до пізнавальної діяльності;

–         розвивати рефлексивні вміння дивитись на себе з «боку»;

–         формувати навички самоконтролю й самооцінки:

–         аналізувати причини неуспішного адаптаційного періоду;

–         запроваджувати способи, спрямовані на подолання труднощів у навчанні учнів 5-х класів.

 Отже, успішній адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній ланці сприятимуть цілеспрямована координація дій учителів, їхній професіоналізм і досвідченість.

Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.

Біологічна адаптація – це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

Психологічна адаптація – це входження до нової системи вимог, пов’язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація – це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Дезадаптація – це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.

Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласникам.

Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до закладу загальної середньої освіти належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження.

Шановні батьки!

В цей складний для вашої дитини період, ви повинні бути поруч, в будь-який час готові прийти на допомогу (підтримати, розрадити, заспокоїти). Ви повинні бути терплячими й уважними. Родина – це те місце, де дитина повинна відчувати себе затишно і впевнено. Головний мотив у стосунках в родині – це любов батьків до своїх нащадків.

Під час перебуванні в укритті

Постійна тривога і перебування у сховку можуть пригнічувати, тому не варто забувати про необхідність зайняти себе та відволіктися від деструктивних думок.

Важливо пам’ятати, що аудіальний канал сприйняття під час гулу сирен в особливому навантаженні, потрібно його “зайняти”. 

Що можна робити в укритті

Співати хором.

Кричати кричалки проти «утіпутіна» та російської армії.

Слухати в навушниках аудіоказки та музику.

Взяти з собою гітару, влаштувати для всіх концерт.

Чим зайняти тіло у сховищі

Ліпити з пластиліну (зараз ліпити може бути ефективніше, ніж малювати).

По змозі взяти з собою подушки, щоб зробити будиночок.

Взяти з собою нитки, щоб довкола себе «прокреслити» коло безпеки.

Робити оригамі.

Збирати кінетичний пісок.

Робити мотанки з хусточок і роздавати дітям в укритті.

Вчитися жонглювати.

Пограти в чарівні дотики: уявити, що тіло ― музичний інструмент і кожна частина тіла видає свій звук.

Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає, кукурікає тощо.

Видувати мильні бульбашки.

Рвати папір, а потім збирати з уривків колаж.

Створити боулінг ― збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).

Кричати в «мішок для крику» або в стаканчик.

Веселі ігри в укритті

«Я ― тварина». Показати жестом, позою, звуками тварину. Другий партнер по грі відгадує. (Образ тварини завжди «про життєвість»).

«Докричатись до Місяця». Уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів кімнати одне одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко.

«Вдихнути хмарку». Уявити, що вдихнули хмарку, і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою (тупаючи ногами).

«Погода». Можна ходити, можна стукати подушечками пальців (краще нігтями): спочатку сонечко і легкий вітер (йдемо-стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ (йдемо швидше і тупаємо), дощ посилюється (тупаємо сильніше), злива (стрибаємо), гроза та ураган (стрибаємо, дмухаємо і кричимо), вітер заспокоюється, дощ стихає (поступово йдемо тихіше і повільніше). Закінчуємо «гарною  погодою».

«Клац-клац». Стукати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на людей.

«Лети!» Дмухати одне на одного, як на перо. Дозволити собі дмухнути, щоб «здути» батьків з місця.

«Штовхання». «Відштовхнути повітряною хвилею»  батьків (партнерів у грі), зробивши жест руками. Вони «відлітають» від дитини.

«Бій подушками».

«Борці сумо». Засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом’якшуватиме удар.

«Шкрябалки та дряпалки». Нігтями «прошкрябати» малюнок у тісті, фользі, крупі. У пакет, що закривається, залити фарбу, дитина подушечками пальців і нігтями видряпуватиме візерунки.

«Злий бобер». Придумати злу тварину і поводитися так, як, нам здається, може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім на людину.

«Випустити пазурі». Показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. Потім перетворитися на людину.

«У ціль». Зім’яти в руках папір і, як м’ячиком, влучити в ціль.

«Буцалки так-ні». Буцатися руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи «ні».

Настільні ігри для укриття

Шахи.

Шашки. Також їх можна збивати щиглями (нам потрібні «агресивні дії»).

Будь-які настільні ігри.

Карти.

Що простіша (тупіша) гра, то краще.

Розставляти доміношки і влаштовувати «ланцюгову реакцію».

Що малювати в укритті

Мандали (візерунки), будиночки, веселки.

Мрію.

Найбезпечніше, захищене місце.

Те, що хочеться робити одразу після війни.

Розмальовки.

Ангелів.

Ігри зі словами

«Мене діти в притулку навчили гри “Запитання”: один гравець ставить запитання ― другий має відповісти на нього запитанням; гра йде доти, доки хтось скаже речення без запитання (наприклад: Ти їв сьогодні? ― А чому ти цікавишся? ― Хіба це секретне запитання? і т.д.)», ― коментує Світлана Ройз.

Також можна пограти в такі словесні ігри:

«Чотири слова» (дітям від 8 років можна запропонувати і 5―6 слів). Вибираємо 4 абсолютно не пов’язані між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по черзі невелику розповідь.

«Багато слів». Вибираємо велике слово. З його літер кожен на своєму аркуші складаємо та записуємо багато маленьких. (Діти можуть спочатку бути в команді з дорослими, а потім вони швидко стають самостійними гравцями.)

«Малювання словом». Вибираємо «складне» для дитини слово, яке важко писати або вимовляти. Вигадуємо, що саме малюватимемо. Наприклад, намалювати фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів у різних площинах).

«Навпаки». Говорити слова навпаки, не записуючи їх (наприклад, чайник ― кинйач, стіна ― анітс…).

Написати врозкид на аркуші літери і з’єднувати їх лініями в слова.

«Покажи слово». Один гравець загадує слово і показує його пантомімою.

«Я загадав». Розповісти про загадане слово, не називаючи його (наприклад: «Я загадав білий, холодний, скрипить під ногами, тане…»).

«Індукція ― дедукція». Гравець загадує предмет. Інші повинні його вгадати, ставлячи запитання, на які він може відповісти тільки «Так» або «Ні» (з дитиною можна почати із загадування тварин та частин тіла).

«Остання літера». Кожен гравець каже слово, яке починається на останню літеру попереднього слова.

«Рима». Називаємо 4 (або два) випадкові слова, на які шукаємо риму або з якими вигадуємо чотиривірші.

«Літера». Називаємо слова лише на задану літеру (варіант для дорослих: слова-предмети на загадану літеру, які можна покласти у трилітрову банку).

«Шукаємо схоже». Називаємо два випадкові слова і шукаємо, що їх може поєднувати.

«Чарівна мова». Для дітей, які навчаються розбивати слова на склади. Розмовляємо, перед кожним складом додаючи додатковий склад (жи, ма, хрю….)

«Нісенітниця». Говоримо початок речення, до якого потрібно вигадати абсолютну «нісенітницю», нереальне продовження.

«Казка». Складаємо казку ― кожен говорить по реченню.

«Асоціації». Один гравець називає слово, наступний ― свою асоціацію на це слово (дітям можемо пояснити: перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово).

«Це слово вміє…». Описуємо слово його «вміннями».

«Картина». Називаємо слово і по черзі розповідаємо, яку «об’ємну» картину ми бачимо, коли вимовляємо це слово (наприклад, для одного гравця слово «чай» означає сім’я сидить за столом та розмовляє, для іншого ― чайна плантація та збирачі чаю, для третього ― стіл накритий скатертиною, грає музика, для четвертого ― чайна церемонія, для п’ятого ― людина сама стоїть біля вікна, насолоджуючись самотою і чаєм).

«Антоніми». Називаємо слова і шукаємо до них антоніми.

«Неіснуюче слово». Вигадуємо неіснуючі слова і що вони могли б означати мовою інопланетян.

«Тарабарська мова». Розмовляємо одне з одним тарабарською мовою, намагаючись по інтонації вгадати, про що кожен говорить. Можна також використовувати мультики, ігри в телефоні, де задіяне просторове сприйняття-типу тетрису.

Діти вдома

Діти вдома — це зазвичай підвищене шумове тло. Зосередитися, працювати і залишатися спокійним у таких умовах дуже важко. І, як би ми не стримувалися, дітям доводиться чути «Не кричи!», «Говори тихіше! «Помовч!». А ми ж розуміємо, що дітям чути це постійно не дуже добре.

Психологи пропонують добірку «тихих» ігор, які дозволять батькам трохи побути в тиші, а дітям напрацювати контроль за своїм мовленням.

1) «Пульт управління»

Для виконання цієї гри потрібно намалювати фломастером «кнопку гучності» на подушечках пальців дитини.

Наприклад, на вказівному пальчику червоним кольором поставте крапку — «Голосніше», на безіменному — синім кольором — «Тихіше».

Далі пропонуємо сказати слово, наприклад, «мама», або ім’я дитини, і натискаємо кілька разів на пальчик. Дитина має промовити його залежно від «кнопки» і кількості натискань «Голосніше» — «Тихіше».

 Пропонується довести промовляння слова до найбільшої гучності, а потім зупинитися на потрібній. Коли дитина знову буде говорити голосніше, посміхаючись, доторкайтеся до її «кнопки», або можете просити, щоб вона сама доторкнулася.

2) «Шпигуни» («Миші та кіт»)

Зазвичай діти дуже полюбляють перетворюватися на шпигунів, тож запропонуйте їм виконати спецзавдання якомога більш непомітно та професійно.

Малюкам сподобається варіант гри у мишок та кота — мишенята мають дуже тихенько пробратися і щось (заздалегідь домовлене) схопити так, щоб котик їх не піймав.

3) «Диригент»

Для цієї гри вам знадобляться музичні інструменти (можна зробити їх з підручних матеріалів — барабани з бляшаних банок, маракаси — з пластикових яєць Kinder та крупи, насипаної в них, тощо).

Коли музиканти будуть готовими до концерту, диригент змахує рукою вгору — і це сигнал для музикантів грати голосніше, рукою вниз — знижувати гучність, збирає руку в кулак — зупинити гру.

Треба давати можливість дитині також побути диригентом.

4) «Літери різного розміру»

Разом з дитиною напишіть в рядок літери Р, З, Ж від маленької до величезної, і навпаки — від величезної до маленької.

Потім просимо дитину дивитися на літери, вимовляти звук, підвищуючи або знижуючи гучність (чим меншою є буква, тим тихішим має бути звук, і навпаки).

5) «Слухаємо тишу»

Кожні кілька годин влаштовуйте 2 хвилини тиші. Можна призначити дитину головною — коли задзвонить будильник, вона подає всім сигнал «Слухаємо тишу».

6) Шепотіння

Спробуйте почати говорити пошепки — дитина буде віддзеркалювати вас. Або періодично грайте в «Шепотуньки» — розмови в родині тільки пошепки.

7) «Голос на вимогу»

Складіть всі гучні голоси в вазу (не турбуйтеся, вони там не змішуються). Коли хочеться сказати голосно, свій голос потрібно «взяти» з вази.

8) «Крокодил»

Весела гра-пантоміма на вгадування задуманих слів. Під час відгадування дозволяється:

використовувати жести і міміку, танці, стрибки та кривляння;

приймати будь які пози; показувати слово цілком або частинами;

кивати головою «так» і «ні».

Але забороняється писати і малювати, вимовляти склади і літери (навіть без звуку, одними губами), показувати букви або передавати літери мовою жестів.

9) Спілкування мовою жестів

Спробуйте вигадати свою сімейну мову, де кожна буква — окремий жест.

10) «Опера»

У цій грі розмови перетворюються на спів. Спробуйте проспівати фрази, які говорите один одному. Вони будуть сприйматися абсолютно по-іншому. 11) Перетворення Говоримо, як маленькі ліліпути, мишки або мурашки (а потім, як велетні або слони).

12) «Мовчанка»

Хто перший скаже слово, той програв.

13) «Передаємо думку на відстані»

Спробуйте вгадати, про що подумав інший.

14) Якщо діти в суперечці кричать одночасно,  рекомендується дати всім прапорці (папірці з їхніми іменами, будь-які предмети) — щоб їх піднімали, коли хочуть «узяти слово».

15) А для трансформації вербальної агресії зробіть «плювалки» — паперові кульки, які можна видувати у відро, мішень тощо.

І найважливіше —  обов’язково домовлятися про час, коли можна кричати.

Підвищення навчальної мотивації

Ігри для розвитку сенсорних каналів.

Чим більше діти граються, тим вищою буде їхня навчальна мотивація. До того ж, дітям дуже потрібні ігри, які будуть вмикати різні канали сприймання.

«Гра — це завжди — і розвиток, і терапія, і адаптація. Сучасне покоління дітей не отримує необхідної кількості стимулів у різних каналах сприймання. У них перестимульований візуальний канал, решта — часто дефіцитарні. І різноманітні ігри — це сенсорна інтеграція. (Сенсорна депривація — недостатнє стимулювання сенсорних каналів)»

І. Візуальний канал сприймання:

1) Малювання:

розмальовок (роздруківки та книжки);

мандал (геометричних символів складної структури, що інтерпретуються як модель Всесвіту );

одночасно на одному аркуші;

зубною щіткою;

долонями (ставити відбитки пальців і домальовувати деталі);

із закритими очима;

розміщення малюнків нитками.

2) Створення ангелів з макаронів.

3) Виготовлення іграшок з втулок від туалетного паперу.

4) Обривна аплікація

Для такої аплікації спочатку необхідно на дрібні шматочки руками порвати або кольоровий папір, або листки з журналів, а потім з обривків зробити колаж.

5) «Кольорові дні тижня»

Кожен день тижня називайте «своїм кольором» — наприклад, понеділок — червоний, вівторок — помаранчевий, середа — жовтий, і далі за кольорами веселки.

Щодня одягати одяг або якусь деталь одягу певного кольору, шукати продукти такого кольору, або час від часу вигукувати — наприклад, «червоний» — і швидко торкатися до предмета цього кольору.

ІІ. Вербальний канал сприймання:

1) Вчити кожен день одне нове слово іноземною мовою.

З цього ж слова, написаного багато разів — можна зробити малюнок.

2) З букв одного слова — складати інші слова

Наприклад, з букв слова «Трансформатор» можна скласти «Торт», «Трон», «Березень», «Рот», «Форма», «Форт» та ін.).

3) Гра «Телеграма» — на кожну букву загаданого слова придумати слово, так щоб вийшло речення (наприклад, СЛОН — серйозний лікар оглядає ніс).

4) Співати

5) Говорити скоромовки

6) «Вгадай предмет» (частину тіла, транспорт тощо)

Учасники намагаються відгадати слово, ставлячи запитання, на які можна відповісти лише «так» або «ні».

ІІІ. Тактильний канал сприймання:

1) Ігри з кінетичним піском (з формочками, «Пасочки», «Пошуки скарбів»).

2) Використання підносів з крупами, в яких можна писати, малювати, ховати предмети.

3) Ігри з водою — наприклад, запускати, кораблики по воді, рухати їх диханням тощо.

4) Домашні басейни з кульками.

5) Впізнавати предмети на дотик. Можна запропонувати розпізнавати продукти на смак, спеції і продукти — за ароматом.

IV. Аудіальний канал сприймання:

1) Слухати тишу.

2) Закрити очі й розпізнати якнайбільше звуків.

3) Написати літеру «Р» в рядок — від зовсім маленької до величезної. А в іншому рядку від величезної до маленької. Просити дитину, щоб вимовляла звук, підвищуючи гучність (чим менша літера, тим тихіший голос), і навпаки.

4) З закритими очима вгадувати, по якому предмету вдарили (ложкою, олівцем тощо).

V. Просторове сприйняття, концентрація, 3D:

Такі ігри стимулюють також розвиток ділянок мозку, пов’язаних з математичними здібностями, критичним мисленням.

1) Магнітний конструктор.

2) Мозаїки.

3) Орігамі.

4) «Джанга» — настільна гра, в якій гравці почергово дістають блоки з основи вежі і кладуть їх нагору, роблячи вежу все більш високою і все менш стійкою.

5) «Мікадо» — настільна гра японського походження, яка складається з бамбукових паличок (класичний варіант) чи дротиків, пофарбованих у певний колір.

6) Шашки, шахи, доміно.

7) Пазли.

8) Можна вчити дітей пришивати гудзики, вишивати, в’язати, плести макраме.

9) Запускання дзиґи і спостерігання за її кружлянням.

10) Домашній квест, пошуки скарбів.

11) Переміщуватися по кімнаті з закритими очима, орієнтуючись тільки на команди партнера по грі (можна давати інструкції — «Вправо», «Вліво», «Прямо», а можна грати мовчки — торкаючись до правого, лівого плеча, спини).

 Кілька цікавих варіантів настільних ігор:

Сортери для малюків (будиночки, кубики, машинки з фігурками для сортування, дошки (BusyBoard).

3D-пазли.

Лото.

Головоломки.

Доміно.

Ігри з кубиком і картою.

«Аlias» — гра, в якій необхідно допомогти друзям розгадати якомога більше слів з карток, даючи їм швидкі пояснення і натяки, але не називаючи саме слово. До речі, гру можна завантажити в якості додатка на телефон.

«Cortex» — гра з різноманітними завданнями, як-то знайти зайву картинку, допомогти коту наздогнати мишку і не заблукати в лабіринті, підібрати частинку пазла, аби скласти його, тощо.

«Морський бій» — розставляйте свої кораблі навіть на звичайному аркуші паперу й намагайтеся влучити по ворожих. Азарт кожному капітану гарантуємо!

«Dobble» — гра з круглими картками, на кожній з яких зображено вісім маленьких картинок. Картки так влаштовані, що на будь-якій парі карток є лише одна однакова картинка. Завдання в тому, щоб швидко її знайти і назвати. А взагалі в цій грі є п’ять різних варіантів правил.

«Монополія» — економічна стратегічна гра, учасники якої мають, використовуючи стартовий капітал, досягти банкрутства інших гравців.  Веселі та цікаві ідеї для дозвілля:

1) «Ігри з диханням»:

мильні бульбашки;

аеробол — дуємо на обгортки з-під цукерок (або передаючи один одному, або, «задуваючи» голи);

задуваємо свічки;

намагаємося підтримувати в повітрі легкий предмет, наприклад, перо;

разом співати;

через широкі коктейльні трубочки дуємо на кульку з паперу — потрапляємо нею в «ціль».

2) «Соціальні ігри»:

рольові ігри з ляльками та іграшками, домашній театр;

театр тіней;

спільне приготування їжі, шоколаду (ігри «Кухня», «Ресторан») міні-спектаклі;

створення «халабуди» — будиночка з подушок і пледів;

зустрічі з друзями — в Zoom, чаті Вайбера та інших онлайн-сервісах;

«Оркестр» («інструментами» може бути все, що видає звук в будинку)

3) Рухливі ігри:

Твістер.

Пальчиковий твістер.

Стрибки на фітболі (замість батута — стрибки на дозволеній подушці).

Хованки.

Битва подушками.

Битва кульками.

Настільний футбол.

Танці (як варіант, танцювати «різний настрій»). Якщо зовсім мало місця, можна ниткою викласти кордон «танцполу» і ввести додаткове правило — за нього не виходити).

 До 6 років діти прагнуть грати в «егоцентричні» ігри — за своїми правилами. Але коли ми пропонуємо їм гру з встановленими правилами — це готує їх до «дорослого» життя, в якому потрібно дотримуватися певних норм.

Стресостійкість педагога

 Як педагогам підвищити стесостійкість та протидіяти вигоранню під час війни

Тема професійного вигорання вчителів стосується особливо. Вони щодня стикаються з високою емоційною напругою, тим паче під час війни: стрес, тривожність, страх за власне життя та життя близьких, невпевненість у майбутньому тощо. Дистанційний формат роботи ще більше виснажує, тому вже зараз учителям варто подбати про свою професійну стійкість, адже емоційний стан педагога безпосередньо впливає на емоційний стан учнів та атмосферу в класі.

Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Людина, що вигорає, починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, її самооцінка знижується.

Як учителю допомогти собі не втратити професійний запал та енергію? Ось кілька порад:

Повернути баланс допоможе звернення до особистісних сенсів. Варто згадати, чому було обрано саме професію вчителя, у чому цінність такої діяльності, що в ній надихає та мотивує. Свої думки необхідно сформулювати однією-двома фразами, записати та розмістити на рівні очей у робочому просторі.

Рефлексувати. Визначте коло своєї компетентності: на які питання ви можете вплинути, а на які – ні.

Трансформувати свою діяльність. Слід подумати над тим, як можна адаптувати практики навчання та викладання, щоб вони стали більш релевантними, ефективними та комфортними в теперішніх умовах. Наприклад, включити вправи для саморегуляції чи пошуку ресурсу в план уроку.

Інвестувати у професійні та особисті стосунки. Дружня підтримка завжди допоможе пережити стрес, тому не обмежуйтеся лише роботою та спілкуванням із колегами, не забувайте про особистий відпочинок.

Знаходити час для відпочинку та визначити ресурси для відновлення сил: хобі, спорт тощо.

Розставляти пріоритети та ставити чіткі цілі. Кожного дня або тижня слід скласти перелік завдань до виконання (не більше десяти). Після цього важливо визначити пріоритетність кожного з них, сформувавши своєрідний «рейтинг» задач.

Хвалити та винагороджувати себе. Важливо навчитися відзначати свої невеликі та значні успіхи.

Отже, початок навчального року – це виклик для вчителів, але варто запастися вже сьогодні ефективною стратегією щодо відновлення сил та енергії, щоб навчальний рік був сповнений натхнення та нових перемог.

Організація дистанційного навчання

 Правила організації навчання під час війни: поради психолога

Головна мета дистанційного навчання під час війни – не засвоєння нових знать, а психологічна підтримка, спілкування, переключення уваги дітей.

Жодних негативних оцінок, обліку відвідування, об’ємних домашніх завдань тощо – навчання повинно стати допомогою, підтримкою, а не черговим стресом та хвилюваннями.

Зараз не час планувати заняття на вивчення нового матеріалу. Заняття мають бути орієнтованими на повторювання – це буде ефективніше.

Не забувайте про загальні правила дистанційного навчання та гігієну користування гаджетами.

Ставтеся з розумінням до розсіяності слухачів, неуважності та інертності під час онлайн занять.

Педагоги мають підбадьорювати слухачів, а не залякувати негативом під час навчальних занять. А відволікатися варто лише на підтримку та турботу, а не на актуальні новини.

Навчання у такий складний час – це новий виклик для педагогів, але знайте, що ваша безумовна любов до дітей та підтримка допоможе їм стабілізувати психологічний стан. Пам’ятайте, педагог – не психолог, тому якщо ви побачили, що ваш учень надто тривожний або агресивний, одразу зверніться до психолога закладу для подальшої психологічної підтримки.

Бережіть себе та близьких!